+ Сovidiarium (Акт 2)

 

Список дійових осіб

Козак Микола, заробітчанин з Тернополя. Прізвище через "о", бо йому часто плутають паспортні дані, а потім примушують штовхати буса замість "отого гівнюччя".

Галя, наречена Миколи з села Яківці Тернопільської області. Вона настільки працьовита, що її боїться сам Піранделла, який щоразу замовляє для Галі візит фамільного стиліста, дієт-менеджера та консільєрі з пілатесу, але шо там... Приїзд Галі можна вирахувати за однією лише ознакою - виверження Етни, що знаходиться на сто кілометрів ближче від моря. 

Калістрат, студент-мажор із Києва, що вчиться в Берліні. Цим все сказано.

Синьор Джоджо Піранделла, він же - Миколин хазяїн вже шостий рік поспіль, хоча щозими виганяє його начебто за лямури з його донькою, але, насправді, хоче зекономити на опаленні сараю.

Фьяметта, єдина донька сімейства Піранделли, в якої немає ані братів, ані сестер, ані курки, ані папуги, ані хом'яка з великою дупою. Синьор Джоджо сам знайде їй гідну партію, щойно викупить свій "Порш" із застави на польсько-словацькому кордоні.

Синьора Бертолетта, єдина дружина синьора Піранделла, з якою він і не думав розлучатися, бо вона вміє читати думки за формою макарон в його тарілці.

Прасков'я, сибірська куховарка родини Піранделла, з фірмовими рецептами порятунку типового європейця від голодної смерті.

Ваня-Саша, любчик Прасков'ї, різнороб та любитель бондарної справи. Вочевидь, уніат. Можливо, саме тому винні діжки синьора Піранделли не течуть, а до столу подається вино за патріціанськими стандартами. 

Бодя, білоруський дизайнер фамілії та виключний пацифіст, якому вічно недоплачують, бо на Батьківщині знову грошова реформа.

Франческо, медик експрес-лабораторії, якому видали самокат замість ровера, бо криза ж.

Джанлука, поліцейський, що постійно забуває помити руки після сніданку. Відбитки його пальців цього року були продані в Китаї по ціні "Порша" Піранделли, але про це ніхто не знав. Тобто, не хотів, так сталось, і тепер Джанлука спалює за собою навіть луску з-під тараньки.

Пара металошукачів з почту Джанлуки, GPS-навігатор у яких бракований 

Тьотя Катя, наймогутніший у Неаполі представник клану посередників з працевлаштування осіб без довідки про непідсудність. Не терпить, коли її кличуть "гей", може гепнути шваброю. Сміятися при ній можна не довше трьох секунд. 

Гламурна бабця з неаполітанського автобусу, який ще не раз і не два знадобиться, хай йому грець.

Акт 2

Дія 1

Сцена 1

Микола їде у міському автобусі, взутий у гумові чоботи по коліно, вбраний у рожевий капелюх та фіолетові окуляри з блискітками. В руках - іронічний детектив Донцової, на колінах - ще чотири томи, поруч - бабуся у рваних джинсах непонятного кольору, із руденькою собачкою на колінах.

Микола

Отвянь, старушка, я в печалі,

Нє відіш, штолі, - мнє хрєново,

Пакєта нєту?

Бабця (неаполітанським діалектом)

Та шоб вас всіх у тоє місце,

Ізвідки дідів геморой

Кричав і плакав на весь комбо...

Почому хтиво?

Тицяє лискучим червоним нігтем на книжку. Микола жадібно притискає до себе всі п'ять томів.

А родіна нє продайотся!

Міняю на твою собачку,

Пойдьош ко мнє?

Собачка шалено звискує, але від того, що їй наступили на лапу в проході. Микола тиснеться до бабці.

Скажи, шо я твій внук. Дарю чотири!

Бабця, гордовито підкидаючи плечем вибілені кучері, скоса поглядає на двох приземкуватих молодиків, що ледь не заглядають під сидіння з лупою, мікроскопом та металошукачем - крізь щільні чорні окуляри. 

Бабця

Ади... Які ж пронози, хвацькі дупи!

Аж зараз мої туфлі від Версаче

Заникають собі в кальсони....

От горе, ой.... на пальчик наступила,

Пробач, синочку... вава? Йод в аптеці,

Он там, за рогом. Ні, не бачила,

Він милий. Шо? Скільки вкрав??? Ти шо!!!

І скільки світить?

Ой, мама дорога. Дай телефончик,

За двадцять п'ять відсотків накрапаю.

Шо значить - нуль дві цілих п'ять десятих?

Ти шо, хохол? Вгадав три зношки?!

Який ти неаполітанець, чухар,

Пішов ти пішки за свої п'ять злотих!!!

Випинає обох у розчахнуті двері і тицяє Миколі нашатир у пляшці з-під "Ніна Річчі". Той підцибує ледь не до стелі.

Ослячі сцяки! Я б подох не двічі,

А й очі не відкрив би,

Бо згубив їх....

Бабуню, я не крав.... хоч, присягнуся

Святим хрестом.... пали, рубай, хоч вішай.

Гомункули, ти ж бачиш....

Встромляє їй підборіддя в плече. Бабця хвацько скидає його так, шо Микола ледь не вибиває головою скло.

Я ж бачу, не хохол. Мені учора

Один так мив поли із "Містер Мускул",

Шо чуть не вбив. На тебе дуже схожий,

Ти ж брат його, москаль?

Живеш у Львові,

Микола, винен йому триста баксів....

Микола (хрестячись, аж іскри летять з-під коліс автобуса)

Сеньйоро, то не я.... не п'ю я коли,

Я "Фанту" з льодом, трішечки горілки

На Паску, трішки на Різдво портвейну -

Мо, знаєте? Годиться під тараньку,

Під пиво, вінегрет і грінки з салом -

Ой, "Осінь золота", - моє ж ти сонце,

Яке там божолє! Під огірочок

Із бочечки.... 

Відкриває очі й потихеньку відповзає до дверей, бо бабця вже наставила на нього фіолетові губи.

Руснявенький ти мій! Іди до мене,

Дід полежить, нічьо - вже десять років

Тигрові лілії, білійші калли,

Троянди мармурові, роковини,

Такі, шо можна Кремль собі купить

На пару днів, і жити там, як в Луврі....

Микола випадає в двері, щойно вони розчахнулись. Його підхоплюють двоє молодих дівчат, він з ними нашвидко розціловується й прожогом несеться вздовж вулиці, оминаючи стоянки з чорними легковиками та білими пікапами.

От горе.... Ще квартал до тьоті Каті,

Не добіжу... Пробачте, синьорино,

А, ви синьор.... Яка гарнюня сукня,

Як звідси вибратись?

Нема візитки,

Не журналіст,

Не треба. Ой, не треба, -

То моє право взяти і не дати!

Не треба фоткать - розіб'ю айфона,

Скажу, шо так і було....

Насилу виривається, забігає в найближчий грузинський ресторан і замовляє собі сто чачі.

І плед.... Пробач, братішка, я в пєчалі,

Від тьоті Каті не дзвонили?

Звякнуть - мене тут не було,

То львовські 

Якісь сиділи. Поняв?

Я бесплатно

Тобі натру стакани для портвейну....

Телефон Миколи аж розривається. Він блокує номери один за одним, а потім видирає батарею й швиргає її за вікно.

Надулась, аж шипить. Яка ж тут спека! 

Тархун мені, братішка,

Хачапурі, - і я побіг. Прости-прощай, Неаполь,

Вернуся у Тернопіль.... Галя, сад,

І маки, і горох, кабан на свадьбу....

Хоч поживу.... незя так працювать,

бо коні дохнуть від такої дяки....

Ледь не вчавлюється "Тархуном" Прямо на нього суне тьотя Катя зі шваброю наперетиць.

А-а, от ти де.... Смачного. Бистро ноги

Підняв, кому сказала...

Дзвонять, дзвонять....

Який Микола, шо Микола - мертвий,

Тобі сказали. Мерт-вий! Нє, не винний,

А мертвий, Колічка, Колюня!

Ціломкає його в лоба й помахом допиває чачу. Рожевий парик трохи з'їжзджає на вухо, але тьотя Катя поправляє його древком швабри.

Утік - і молоток. Там дупа,

Літає попіл, в сраці тоже попіл,

Заасфальтірувано двір, машину,

Города лавою.... ай, красота!

Природа, естетон, екопунктура!

Натхненно возить шваброю під ногами, що Микола видер на сусідній стілець.

Домию зараз - полетиш зі мною.

Від мене ані кроку, я сказала!

Рішу, шо зробимо з тобою, Коля,

За пять минут рішу, повір, Колюня,

Дай тільки дихать тьоті. Серце коле.

Ой, коле. Дай тархуну. Був замєчєн

На гей-параді?

Суворо зводить брови, дивлячись на нього зверху вниз. Микола напихається хачапурі, аж сльози течуть.

Цур вам,

Бо ви ж сама, як Елтон у відпустці -

Вночі мені наснились після свадьби,

Ще й верещали, шо уже не мальчик,

Душили мене чорной простиньой!

Тьотя Катя прикладає йому до лоба лід із "Тархуна".

Ой, фантазьор! Тобі до мене рачки, мов до гречки,

В яку заскочить Галя не дає,

Вона мені дзвонила. Бідна, плаче,

Нема кому копать картоплю. В общєм,

Забудь оту Гримзетту, чи Лізетту.

Микола (гірко хлипаючи)

Беретту. Пам'ять потіряв, не помню,

Від страху все забув, - і скільки років,

І шо на картці в неї до весілля,

Любиму пісню радіо "Шансон"

І Лексус білий, шо його Растреллі

В Петродворець ганяв по огірки

Солоні....

Тьотя Катя притискає його голову до грудей п'ятого розміру і колихає, намимрюючи "Тихесенький вечір....".

Всьо, всьо. Помиї ті вакцини,

Кажу ж, помиї! Тут один, як Шустер,

Все розказав із першого укола,

Пообіцяв женицця на Белуччі

І вмер на виході із туалету,

Бо рядом засідав її жених.

На тьотю Катю так і не звалили,

Я їм кричала: "Пол помитий, довбні!"

Списали все на тепловий удар

Від сушки, бо американська

Чи то китайська. Дуже мощна сушка,

Іди умиєшся, - не тут. У "Лідлі",

Там акція на шоколяд сьогодні,

У тебе є сертифікат?

Микола крутить дві дулі. Тьотя Катя дістає з-за пазухи свою медкарточку.

Загубиш - пристрелю.

Микола ховає карточку в еко-торбу й вішає собі її на шию. Забачивши у склі білий пікап із чорним склом, шо від'їжджає, цибає йому назустріч у двері з криком: "Всіх не перестріляєте!", чуть не падає об вантажників з лавашами, й, обтрусившись, впевненою розкачкуватою ходою тулить до тьоті Катіного "Порша".

Помиюсь вдома. Бо наллють ще цноти,

Якую погубив у Галі в льоху,

Я ж тільки мацнув - а вона звищалась,

Шо родить восени. Примчить, примчить же,

Бо ж заробив на перший день весілля,

А зуби то фігня. В Тернопіль

Поїдем пломби ставить золотії,

Якшо не здохну по дорозі в Татри...

Ой, вчасно той вулкан поперло, -

Шоб тільки Бодя дотіпав до Польщі,

Шоб тільки його в Чехії не стріли....

Сцена 2

Скромний офіс тьоті Каті. З ліпної стелі звисає столампова люстра, в готичному, двісті років нефарбованому вікні теліпається чиясь пика с фотокамерою, але без тулуба. Микола, засівши під столом, труситься, немовби його вхопив дідько чи фінни надихали на нього холодною пітерською горілкою.

Тьо... тьотя Катя, тільки чесно - 

Ви мене Джоджо не дасте?

Тьотя Катя (напудрюючи кострубатого носа кирпою)

Кому? А, Джоджо...

Ні, не дам... хоча...

На скільки та фігня йому влетіла?

Микола (затуляючи голову руками)

Вулкан? Не бурхав.

Чесно. Я його боюся.

Не смажив навіть шашлики. 

Тьотя Катя відмахується від нього, немовби від комара шваброю.

Який вулкан... Його дочка.

Микола

Фьяметта?!! 

Ви шо, тьоть Катю... я ж не турок,

Шоб взять... ну і не взять, зачєм?

Ми тільки цілувались - Джоджо знає.

А шо, вона вагітна?

Тьотя Катя (хапаючись за скроні, ледь не плачучи)

Ідіот. У неї ковід, штамм "Укропотєря",

Нема ні зору, ані слуху - всьо!

А нюхом чує... не скажу, шо чує,

Бо тьоті Каті більш нічьо не чуть.

Ну, в общєм, так, Миколко... ти збирайся,

Антибіотики тра закупить

На всю родину, - я проб'ю безплатно,

Бо ти мені помиєш дім і двір,

І тільки спробуй тренажер подерти -

Я ЛВЧ просила не стрілять,

Сказала, ти покрасиш - зразу стихла.

Микола (хрестячись)

Покрашу. Я не знав, шо то її....

Тьотя Катя (милостиво)

Бідосю, я ж шуткую... Десять тисяч

Одна труба. Ту краску на Венері

Якшо замовлять - щастя. Ти не плач.

То мій, для кардіо. Така недоля,

Ти ж, мій Миколко, з оцтом все помий,

Бо в тьоті Каті знову алергія

На хлорку. Ковід всьо, йому триндець

В моїй крові. А ти ... Дихни. 

Дихни, кому сказала!

Микола слухняно дихає тьоті Каті у вухо.

Хрипиш. Свистиш. І драглиш.

Серце тьохка,

Мов соловейчик. Колю, він тебе,

Сказав, із нею в тубі поховає.

Микола (хапаючи себе за руки, за ноги, за голову)

От нехристь! Він ковідіот,

Йому здалося... в неї просто... свинка!

Тьотя Катя (грізно суплячи наведені салонним розчерком брови)

Мгм. І свинку цю вона розбила,

Шоби купить білети у Франківськ,

Бо то є місто мрій. Горить під сорок,

У хаті попіл, на столі бардак,

Ай, ну тебе....

Одвертається, заводячи очі в стелю. Микола ледь не судомно стискає кулаки.

Я все дістану. Тобто, завезу їм,

І всьо. Прості, прощай, я на Тернопіль.

Тьотя Катя (полегшено зітхаючи, з майже міліцейським свистом)

Прекрасно. Галі я вже подзвонила.

Микола відчайдушно починає метушитись офісом, хапаючи то тапки, то халат, то віник з бутербродом.

Так, значить, їде.... Колю забирати

І під вінець тягти, мов ту скотину,

Шо їй не хоче взяти брюлік в Римі

За півціни ще з тої розпродажі,

Куди Джанфранко здав свій секонд-хенд....

Тьотя Катя шалено починає трусити його за плечі.

Ти шо, ще кільця не купив?!!! Свинота!

І лазить по Неаполю, мов гедзь,

Якого бик хвостом недотоптав.... Падлюка....

Так, бистро знявся звідси і побіг,

Ось на антибіотики рецепт,

Але не до Кацо. Не до Кацо, сказала!

Підеш, де брав той раз презерватив.

Микола (червоніючи)

Тьотю Катю, ви мене з кимось плутаєте....

Тьотя Катя (уважно приглядаючись до його фігури)

А, то не ти був.... І нема шо зиркать

На мене, чесну женщину. Іди,

Петрович дасть тобі усе зі складу,

Тіко не стій у черзі. Ти гарнюній.

Щипає його за щоку, і, шаріючись, зникає у глибинах офісу. Микола розгублено чухає в потилиці.

Гарнюній.... Знаю. Галя говорила,

Та і Ф'яметта.... Чорт мене засмикав,

Шоб я до неї залицявсь. Не буду,

Не буду більш хазяйської дочки

У мріях навіть бачити. Всьо, баста.

Галя, Галюсічка, Галина. Цьом.

От шляк же ж трафив....

Кидає швабру з халатом у закут і, розправивши плечі, бадьорою підляшкуватою ходою простує з офіса на свіжорозпечене повітря. З-за рогу вискакує двоє, в масках, пошитих із жіночих ліфчиків п'ятого розміру, і приставляють Миколі по градуснику в обидві скроні. Микола хреститься.

Не ворушись! Ні поруху руки!

Микола все одно хреститься. Йому скручують руки, але він трусить колінами.

Ой, хлопці, в мене ртутний.... у кишені....

Двоє відскакують від нього, немов ошпарені.

Прокляття! Ртутний градусник! Каналья!

Ми станем аутистами!

Микола

Та вже....

Двоє перезираються, махаючи градусниками одне в одного перед носом. Микола прудко дістає градусник з кишені, лягає на асфальт і завмирає в позі суріката.

Не ворушіть мене. Хоч п'ять хвилин....

Той, шо в масці з квітчастого бюстгальтера

У мене ось до вас одне питання,

Допоки лежите, - проблема в тім,

Що нам потрібна конче ваша думка

Про те, чому я гомонатурал

І як з цим бути в світі технологій,

Що пропагують шведський нарцисизм

І трохи баб, що люблять сперечатись....

Микола коситься на нього, мов на цигана у білому костюмі. Другий, той, шо в масці з мереживного бра, на всякий випадок протирає окуляри в тигровій оправі.

У мене купа доказів на тебе.

Микола

Та коли вже ту отруту....

Ой, стій.... Ти ж в Бога віриш?

Мереживний

Вірю. Шо тобі?

Посповідатись?

Микола (кривлячись)

У кого, в тебе? Слова не скажу,

Пілат ти клятий. Пісню заспіваю,

Так, шо ти ляжеш туто.

Квітчастий

Заспівай

Микола

Кому, тобі? Ти ж ніхріна не чуєш,

Ти букви плутаєш - співай йому....

Таке розкаже - маму обвідьмачить,

Хамло погане... Все, рознервував,

У мене сорок два. Прощай.

А Джоджо передай - він сам такий,

Але йому я все прощаю. Гроші,

Фьяметту, той розбурханий вулкан,

Гаспаччо замість щів.... І вас прощаю,

Бо ви убогі, ще і на хохла 

Образились - на укра! ображатись!

Вас янголи по смерті засміють!

Двоє перезираються, міняючись градусниками, потім прикладають кожен собі до скроні.  Микола, зовсім не зважаючи, встає, методично засовує градусник у старенький картонний футляр і вкладає до кишені, щільно застібаючи на гудзик.

Я сам піду, не треба ваших пляцків,

З такими мордами мені не те шо ліки,

На хліб не подадуть... 

Не трать бензин,

Вали давай.... У мене порученьє

Од вашого синьора. Хоч, спитай.

Тьотя Катя (висовуючись із вікна третього поверху з відром наперевіс)

Вніманьє, ллю! Крок вправо!

І ліворуч!

Через секунду обидва стоять облиті водою зі щойно помитої підлоги, перезираючись і тихо матюжачись.

Тьотя Катя

То закалка!

Ляскає віконницями. Поміж підручними Джоджо падає герань. Микола гірко зітхає.

Хотів Фьяметті подарити

На пам'ять.... От скоти. Все через вас.

Згрібає землю з квіткою в кульок, і, гірко схлипуючи, плентається навпростець через дорогу на автобусну зупинку.

Сцена 3

Микола, тяжко матюжачись, виходить з аптеки, з двома коробками на кожному плечі.

Гівно собаче.... Я ж за контрабанду

Усядусь тут уже на три сім'ї...

Мені ж іще летіти... Хоч стріляйте,

Піду пішкарусом. А там і автостоп....

Ой, стоп... Я ж з переляку всрусь.

Спокійно, Колю. Всьо. Прости ми Боже,

Я більш не буду. В мене ж є рецепт.

А може, він помститись так надумав....

То ж масонерія, дарма шо хрест

На пузі носить, папськая підстава,

Хоч би Джанлуку не зустріть....

Джанлука!

Микола з гордовитим африканським виглядом проносить коробки мимо Джанлуки. Той скоса поглядає на його джинси у вельветових заплатах, на саламандерські сандалі й відчайдушно свистить ледь не у вухо. Микола завмирає, мов колосс, широко розставивши ноги.

Ти шо, нюх потіряв?

Джанлука

Нєа. Ти пахнеш Джоджівським одеколоном.

Микола (потупивши очі)

Ну вибач. Задовбався ту собаку

Кормить своїм обідом. Пузодупе,

Як твій начальник.

Джанлука (обтрушуючи новенькі шорти піщаного кольору)

Я тепер не в копах,

Свисток подарували. На бобах.

Хоч, підвезу?

Микола (скептично)

На бобіку?

Джанлука (тяжко зітхаючи)

На "Порші". Водієм у тьоті Каті.

Не знав?

Микола ледь не впускає коробки на землю.

Та навіть не гадав. От штука. Дівку

Хоча б знайшов по тої?

Джанлука (витираючи піт і сльози клітчастою хусткою)

Уже три, 

Але з телеканалу - нєа, дзуськи,

Я вибився із тємніка. Сідай....

Розчахує задні двері, але Микола по-хазяйськи смикає передні, не впускаючи жодної коробки, що баштою хилитається на його плечі.

Ти водиш, як дебіл.

Джанлука (похнюпившись)

Та знаю. Побачив номер - всьо, жену як пес,

У тебе є права?

Шо я питаю?

Сідай, бо я здурію. Шо це тут?

Обдивляється щільно заклеєну скотчем коробку з антибіотиками, розглядає українські літери, крутить то туди, то сюди.

Микола

Три бомби. Не труси.

Джанлука полотніє біліше вампіра й закочує очі, сповзаючи під сидіння.

Микола

Та цить. Я сам. 

Розтисни пальці.

Умнічка. Чудово.

Микола акуратно виймає з його рук коробку і засовує собі під сидіння. 

Фьяметта захворіла, чув?

Джанлука повільно відкриває одне око.

На тріппер?

Тьху... на репера?

Микола уважно придивляється до нього

Якого? 

Вона, крім папи, слухає лиш тих,

Кого покаже мама. Шо за репер?

Джанлука 

Ранєний якийсь.

Микола

То ти таким хворієш.

Дай попити.

Джанлука 

Це санітайзер.

Микола

Я ж сказав, давай!

Джанлука

Ти за кермом!!!

Микола (поважно)

У пандемію можна.

Джанлука

Хто сказав?

Микола

Телеканали.

Джанлука

А, телеканали... Дудли.

Простягає йому пляшку з-під "Кока-Коли", доверху налиту "Кока-Колою". Микола смачно нюхає, ковтає і аж хекає від щастя.

Хороший. Зекономлю до Палермо.

Джанлука (панським жестом)

Пий. Я пригощаю.

В мене його ящик.

Микола озирається на заднє сидіння й супиться.

Гуся найшов. Пий сам, я пригощаю.

Джанлука

Ладно. Квити. Не моя

І не твоя. То може,

Влаштуємо вечірку вчотирьох?

Фьяметта, Галя, я і ти.

Микола

Окстися. Ми православні,

Оргіям ні-ні.

Джанлука (масно посміхаючись)

А хто казав про оргії?

Микола

Ця пика. 

Сиди і дудли, нявчин жаботиць.

Джанлука

Образився... .

Микола

Ще б пак. Та я прощаю,

Хоч і не сьодні - може, завтра.

Всьо. Заткнись, бо оштрафують.

Дія 2

Сцена 1

Вілла родини Піранделла, до якої вперше пролягли одразу триста шістдесят асфальтованих доріг. На місці оливкового садочка виситься пам'ятник якомусь автомобілю. Зверху сидить Джоджо, в позі вшанувальника римських страв. На ньому чи то піжама з діравих колгот, чи на пересадку шкіри не вистачило трішечки угандійських донорів. Навколо - репортери с фотоапаратами епохи холодної війни, біля камери на тренозі - загрузлий по коліна оператор розмахує руками, аби вони хоч трохи посунулись.

Синьори, синьорини, я ж знімаю,

У мене три контракта догоряє,

А ви... експромт, ще кави, чай у Галі,

Прасков'я зараз принесе.

Прасков'я! ... А, це йогурт,

Капустяний, розумію... .

Я вже всьо,

А де ж той чистильщик, та й біотуалетів

Пересувних? Гей, Бодя,

Чи як там того чудного єврея...

Він білорус? Та всі вони євреї.

Годі. Мотор!

Микола вилазить з тьоть Катіного "Порша", аж затуляючи очі ліктем від сонця, похапцем риється в кишенях, аж поки Джанлука не вішає йому на ніс свої подряпані мухаті окуляри, а на спину - коробки з ліками. Тяжко хекаючи й схлипуючи, намагаючись не дивитись на асфальт під ногами, Микола йде до воріт повз садочок. Біля пам'ятника спиняється, зтягує панаму, аж схлипуючи, мов кінь.

Хазяїне... синьоре... отакої,

Як же ж так?

А хто ж мені тепер 

Нагне тих сицилійських матюків,

Щоб я не здох від пересердя

Та тяжкої роботи на Париж?

Кормилець наш, сердега... .

Репортери навіть не повертаються. Оператор ледь скошує на нього очі, гмикає, пересмикує плечима й продовжує крутити камерою. Джоджо, до того завмерлий, поводить страшними закривавленими білками у бік Миколи, пускаючи одразу дві чорнильних сльози.

Це мій гробокопатель, Колья. Пропустіть-но,

А, стій, Миколо. Ти не плач, все добре,

В модельний бізнес я подавсь,

А "Лексус"... та хрін з тим "Лексусом".

Шо винен тьоті Каті, 

Усе прощаю.... .

Микола ледь не впускає коробки на землю. Джанлука насувається ззаду.

Синьоре, я б не став.... .

Репортери миттєво оточують його мікрофонами. Джанлука розгублено озирається, потім поправляє неіснуючого метелика.

Кхм-кхм... . Панове журналісти... 

З натовпу репортерів

Ми папарацці!

Джанлука

Хай там папарацці. На місячини смерті Сильвії... .

Репортери (ледь не хором)

Та годі!

Джанлука (аж вирячаючи очі)

Як??? Забути все???!!! Назавжди?!!!!

Хто ж це зробить,

Як не я?

Розмахується й всажує пєндєля по найдорожчій камері. Здіймається шалена гупанина, аж асфальт під ними тріскається. Вгору злітають хлопавки, конфетті, обривки одягу, чиїсь домашні капці, окуляри й навіть уже запалена гаванська сигара. Микола припускає навтьоки, несамовито шепочучи молитви, бо на спині ще й три коробки з ліками. Нарешті, добігає обсмалених воріт, в яких не видно навіть ручки, не те шо хвіртки.

Гей, там! Я Коля, жид,

Привіз доставку піцци!

З тієї сторони хтось чи то борсається, чи то гризе асфальт. Микола поволі ставить коробки на землю, витираючи піт чиєюсь ідеально білою сорочкою від Валентіно, забутою на паркані. 

Голос із того боку

Паскуда! То ж мені на свадьбу

З Прасковією-Селестіною!

Микола

От хряк!

Я тобі бруки прасував би

До синіх дір, але пробач,

У мене самого невіста

Вже спрацювалась на городі,

Пора. Позич, я постіраю.

Ваня-Саша

Ти шо! І бруки, і піджак, - всю трійку,

Тіко сандалі попроси

У Боді. Він придумав нові

Із трьох старих... ну як старих,

Торішніх. Нерозпакованих. А жаль,

Картон пасує, мов припаяний, до шкіри.

Микола

Та ну... Ти балуєш. Давай, я тут із грузом

Таким, що свадьба твоя через годік,

Бо весь цей рік ти будеш оддавать

Уже. А ти ще мішку не лопатив.

Ваня-Саша (чимось скрегочучи)

Ну, бачиш, всі замки залило гноєм,

Шо я зроблю... . Сокира не рубає,

Із автогеном те ж, шо і з кіньми, -

В сусідів. Треба. То такий обичай,

Ділиться всім, шо маєш у біду.

Микола

Я з тобою

Снодійним поділюсь, бо ти ж все вдудлив,

І хоч би шо. Один сірник - і Прася

Індійськая вдова. А я спасу. Я добрий.

Ваня-Саша (розпачливо)

То ти оно який.... Всі старі щоти,

Не хочу я з тобою говорити.

Микола

Це я не хочу. Ти усіх задумав

Убить, отож-бо я тут

Сиджу, аж поки не появиться Ф'яметта.

Де ти її замкнув?

Із ким?

Ваня-Саша (гигикаючи, аж пирскаючи)

З Франческо. Третій день на релаксантах,

Мені теж перепало. Смачні.

Вони зробили їх в жувальній формі, -

Клубнічка, персичок, дієта - авокадо...

Микола (щосили гупаючи у ворота обгрузлим в лаві кросівком)

Ти їх зжереш у мене на весіллі,

Усі, з биточками, без огірків - лиш риба!

Франческо, шо там, сивий?

Ваня-Саша (вже мимрячи)

Пофарбувався в колір макрокосму,

Після останнього експерименту

Вже рік без депіляції живе.

Вони чудова пара. Ніжні, чемні....

Микола (прислухаючись до вереску на задньому дворі)

Я чую. Ванька, дай мені лопату,

Коробки передам, і я свободєн,

А, ще. Галюню прихопи. Схудала?

У відповідь - тиша, що переривається лише помірним хропінням з присвистами. 

Микола (аж гиркочучи)

Ай, як я вас люблю усіх, аж плачу,

За вами плакатиму аж до скону.

З коробками, по хащах... хм, тут асфальт,

І тут. Дожився. Домолився.

Хоч не порву трусів, бо вічно терни

Виймав із дупи, до Фьяметти деручись....

Обережно, тримаючись зубами за обірваний дріт від кабельного телебачення, лізе над пропащею вздовж паркану. 

Бон джорно, синьорина Піранделла!

Доставка із Вест-Енду... як там, Боже,

Чи Сіті? Де у них лайном торгують,

Що коштує усіх моїх пайочків,

Паюсиків у Яківцях і Кончі,

Не Заспі, ні. То кілометр направо.

Голос Франчески з того боку

Микола! Миколайчик наш нежданний!

У мене вже мутація трьохсота 

За тиждень. Так сказали лаборанти,

Не першокурсники. Інтерни.

Микола

Знаю, 

Я реактиви їм тягав. То шо там,

Пишноти вже на спині, чи й на стегнах?

Фьяметто, ти для мене ідеальна

Завжди. Тебе ніколи не забуду,

Хай хоч у тебе очі на руках

Проріжуться, а вуха - на пузяці

Від цього генія медичної науки,

Світила ТЕД-зібрань з питань пітьми

У шлунку крокодила. Дуже чемно

Вони говорять, - я коментував би,

Та ще не вивчив скунсівський словник.

Франческо (аж ревучи)

Та ж ескулапівський, безбашенний придурок,

Ти нашо мені ляхів наваляв?

Микола

Я не нарочно. Дєрзко. Я прибрався.

Франческо (аж фукаючи)

Прибрався він... Всі гості прочитали,

Шо я придурок. Тобто, комерсант,

Чи шо ти там накляпав, я не знаю....

Микола (поблажливо)

Не знаєш, то мовчи - у тебе вийде,

Я пробував - виходить. Дай лінійку,

Мені замірять треба ширину

Дорогі жизні. Або подихайте,

Я тут все лишу. Спуститесь самі,

Усе валятиметься там, у балці,

Під силою тяжіння і литва,

Бо скоро дощ.

Франческо

Падлюка. Дай, Фьяметто,

Йому драбину. Де моя рушниця?

Микола

Гіппократа запитай.

Ізбоку

Каллістрата!

Микола ледь не падає в балку, але в останній момент схоплюється за альпіністське спорядження

А ти тут якого адіка?

Каллістрат (поправляючи мотоциклетний шолом)

Приїхав на флешмоб із диваками,

Ну, тобто, сталкерами з блошки.

Ти не дивись, ми із грошима, чесно.

Ось, штурмую третій день.

Микола (закочуючи очі)

Ти спекулянт....

Калістрат (аж скло у шоломі потіє)

Я рятівник від боргу

За газ. Інвентор в паливо із лави,

Свій дилер марсіанських батарей,

Що світло сонця з прикупом нам фьюжать,

А ти ще мальчик.

Микола (дурненько гигикаючи)

Дя, дя. Я селюк,

Як спродасися, просим на картоплю,

Я сильно не ганяю по рядах,

Так, трішечки, шоб м'язової маси 

Нагнать. Шо там Натусік?

Калістрат (із жахом глядючи на медичний скальпель над своєю мотузкою)

Чу...чудово. Третій син у неї.

Гей, Франческо, ми ж бо так не домовлялись,

У мене дівчина, у тебе теж.

Франческо

Иги. Бо ти блондин.

Калістрат (на всяк випадок хапаючись за Миколу)

Два трупа. Два рази тебе підсмажать,

Отут і там. Не встигнеш оженитись.

Франческо (гірко зітхаючи)

Не встигну. Цнота міцна. Склянки три

У неї влив. Як глянув на ті шорти,

Упало все. Ти поняв. Лізь давай.... .

Сцена 2

Микола перший преться на драбину в руках Франческо, який ще й скальпеля не прибирає від мотузки Калістрата. Доки Франческо насолоджується широким асортиментом емоційних реакцій на обличчях конкурентів, Фьяметта простягає гранені склянки з чимось, схожим на сік.

Микола (з невимовним щастям аж на скронях)

Параша, любонька, вона все зберегла,

Шо дарував їй... Оцтова, сірчана?

Фьяметта (виливаючи сік у пропащу)

Вже ніяка. Пане греку,

А ви що скажете в заручини мені?

Калістрат (видуваючи губи трубочкою, доки стаканчик трясеться в її невірних руках)

Паракало. А що сказати, пані,

Як ви така бліда, така благенька,

Що в смерті вашій бути винним - гріх,

Та навіть і для спекулянта. Коля,

Ти нас пробачиш? Тільки чесно, поц.

Микола (відчайдушно мотиляючи головою)

Поправ мотузки, бо злетять коробки,

І я пробачу все, усім. Фьяметто,

Порви усе. Бо він порве, я знаю.... 

Фьяметта (істерично похихикуючи)

Нізащо. Він просив і не торкатись,

Мій Закер-Мазох, мій Ассаджіолі....

Калістрат (нашорошуючи вухо з шолома)

Що, що?

Франческо (затуляючи рота Фьяметті чимось, не дуже схожим на паранджу)

Давай-но, кучерявенький. Он Галя

Вже їстоньки несе, і ноги

Тобі помить у тому, шо не з'їв.

Микола (врешті, опиняючись на паркані)

Ту-турі-ту!!! Ой, Галю,

Яка ж ти файна... шо це?? Равіолі???!!!

Галя (низенько вклоняючись)

Велкам, пшепрашам, доброго відзення,

З укропчиком, із часничком?

Микола (інтелігентним жестом куштуючи равіольку з вилочки)

Та що ви, міс... ну, тобто вже міледі,

То батя розкошелився на пай,

Чи ми тепер усі мої фінанси

Судитимем у погрібі?

Галя (чемно опускаючи розцяцьковані білим тушем очі)

Не розкошеливсь. Вклали все в дорогу.

Микола (під'їдаючи равіолі все швидше)

М-м, часничок тут не завадить... . Хлібчик?

Чи то глютен тепер?

Галя посувається, бо коровай розміром з київську піцу тримають Прасковія і сплячий стоячи Ваня-Саша.

Микола (мотиляючи головою, мов нестреножений кінь)

Фрр... . Галюню, дай попити.

Ваня-Саша (дістаючи з-за пазухи баклагу для бензину)

Хоч літру, скільки влізе. 

Микола (підкидаючи її ногою)

Злижеш, падло!!!

Здіймається страшенний герць, в якому жінки ледь встигають відскочити і схопитись одна за одну. Франческо бігає навколо з величезним ветеринарним шприцем, але, врешті, коловорот затягує і його. Він відчайдушно верещить, бо кожен намагається втягнути собі його напрочуд білий халат. На даху залитої по вікна врем'янки з'являється Бодя, з білоруським прапором в сріблястих рукавицях аж по лікоть.

Вніманьє, граждане,

У нас ковід,

А ви дєрьотєсь. Єто нєбєзпєчно,

Контакти пятого порядка,

Не плєвать,

Не плакать,

Ні пускать кровєй,

Бо спід, лєйкопенія і вітрянка,

Назад поєдєм всє чєрєз Літву,

Так шо молітєсь, кто на чьом умєєт,

Я там забил свої очкі.

Калістрат (висовуючи голову з котовасії)

Очко! С-собака, я з твоїм шампунем

Три дні просидів у кутузці! Хряк!

Бодя (незворушно)

В космєтікє ти нічего нє понімаєш,

Махорка - тренд, найлучший аромат

Для человека настоящего, мужчини,

Хозяйствєнніка крепкого.

Микола (аж ридаючи)

Мовчи! Твої мені кущі зрубали, 

Хоч би канхветами віддав!

Бодя

Нівроку. Я слово виучил, вот так.

Калістрат виривається з герцю вперед, із драбиною, одним аахом чіпляє нею Бодю й зтягує униз із даху. Герць розбігається, бо Прасков'я ще й жбурнула кип'ятку, але то було на борщ, і Галя відчайдушно виє на весь двір. Фьяметта ніжно заломує руки, чманіючи, й скривавлений Франческо несе її до входу в будинок, заваленого уламками меблів.

Бодя (ледь продираючи очі, розтягнутий, як вітрувіанська людина)

Пацани, я всьо оддам. Он мнє нє платіт.

Ліш натурой. Я нє об етом.

Хочете дрова?

Микола (ну майже примирливо либлячись у вус)

Дрова? Улітку? Він ще і знущаєцця,

Мовляв, я буду тут до дікабря,

Тобто, до січня, до моїх канікул...

Калістрат (із тихим докором)

Ти надто підозрілий став, Миколо.

Ваня-Саша (витираючи під носом)

І я про те кажу.

Микола (ледь стримуючи гнів, дихаючи через кожне слово)

Мовчи. Мовчи. Падлюко.

Я. Тобі. Не вірю.

Калістрат (дістаючи зубами з кишені календар)

Я не розкольник, щоб собі не вірить.

Ось, слухай - "День повітряних кульок".

Ну, тобто кульок. Дай мені ще трохи,

І я скажу, який сьогодні день.

Микола

Та хоч п'ятниця. Ви, греки,

Усі укушені, я знав це споконвік,

Я не розпалюю етнічеських конфліктов,

От шоб ти знав.

Калістрат (потупивши очі, з посмішкою)

Я знаю. Завжди чудно знати думку

Сусіда по столу. Борщу капєц, 

Вціліли равіолі, та холодні.

Дівчатка, ви поїли? Молодці. 

Не плачте, не сваріться.

Всі питання 

Ми вирішим, крім мовного. Галюню,

Неси мені кваску.

Микола (руки в боки)

Падлюко, герць ми,

Як я тобі не вжарю... Ладно, стій.

То я занадто вже розверещався,

Бо треба так. Годиться для газдів.

Сідай. Ось тут, на стільчику. Це крісло?

А, півдивана. Файно. Я куплю.

Калістрат (на вухо Галі)

Та його бичить!

Галя 

Привикайте, пане. Він добрий взагалі, коли нап'ється.

Бодя

Я тоже, как напьюсь, такой чудєсний,

Што сразу хоть на гомельский завод

Переработки мила на орала -

Замєтьтє, я опять же про колхоз.

Микола (витираючи піт з лоба)

От і пішов туди. Дайте поїсти,

Параско, хоч холодних колупни!

Прасков'я (піджимаючи губи та розводячи руками)

Усьо погризлі миші. Хоч кісєлік?

Микола (з руками біля серця)

Давай. І мишаків, і трохи кицьки,

Й тебе, сальненька.

Прасков'я, звискуючи, тікає, прикриваючи голову руками, але Микола вже потирає руки над уламками короваю.

Негоже хліб валяти, треба їсти.

Сідайте, куме. Де той ескулап,

Що так грозивсь при нас тут оженитись?

Мізогінія, розумію. Швах,

Як то дружині й діткам... . Пригощайтесь. 

Калістрат хвацько відкушує чималий шматок від найбруднішого й ледь не вдушується. Бодя вправно ляскає його по спині.

Жрать надо мєньше, партократ.

Я толстий, - так вот і не жру,

А кушаю прілічно.

Калістрат (ледь сиплячи)

Заткнись.

Микола

Прошу, прошу, будь нечемним.

Дівчата зварять нам гречаних щів

Чи гречного борщу, а ми питання

Всі вирішим, крім мовного.

Його 

Ми будемо вирішувати першим.

Бодя

Серйозно? Может, пятим? Только за,

Я кушать захотел, і очень срочно,

У нас сломался блендер для картоплі,

А рук тєрєть нє хватіт - как одзін,

Я в полє воїн. Дєрунов со смаком

Всєм накручу. Пошол я. Нє грустітє.

Франческо (з кухні)

Не заходити, тут вірус!

Микола (аж щирячись)

Я його вб'ю. Ну, тобто, вірус. Спиртом.

Є спирт? Мені не жалко. Лийте. 

Зі шлангу лийте, прямо із брандспойту,

Що значить "нєма"? Зовсім прозвєзділісь?

Калістрат (трішечки скигливо)

Нєадекватни сталі ви, Миколо, 

Хотітє жить, как раньше в комуністах,

У вас всьо било, а тєпєрь у нас.

Давайте яду, я пойду травіть жуков,

Кажися, уцелел ваш огородік

Под Етной. Шага трі. Там і тєпло, і сухо,

І комарікі

Уж нє кусают. Сфоткаюсь Наташе,

Пусть лайкнєт на прощаньє трубадура,

Нещасний я мажор!

Навек пропащий!

Сцена 3

Микола походжає по дворі, уперши руки в боки, біля нього бігає Бодя зі скетчбуком, в якому замість малюнків довгі стовбчики цифр. З вікна, похитуючись на ліктях, обпертих на підвіконня, дивиться в нікуди Фьяметта. До її очей приклєєні коктейльні трубочки, що ведуть прямо до грунту, з якого свіжими квітками кущиться кактус.

Прасков'я (принадно поправляючи кокошник)

Ну, я вам скажу, кактус всьо-такі нє гєрань, і видєржкі у етого цвєтка отродясь куда больше било, чем у роз, напрімєр. Я рози на клумбє под кухнєй саділа, саділа, а оні вяли да вялі, да всьо как-то странно, - обпадали за одну ночь, верітє лі? Пріхожу, а там ні цвєтов, ні стєблєй - ну так, чуть-чуть для прілічія тля оставіла, всьо остальное будто корова язиком слізала. Галіна, ви как настроєни щі варіть, с мясом или квасолькой?

Галя, ледь стримуючи сльози, мовчить, задерши підборіддя. 

Микола

Шось ви, дівчата, геть сумні,

А я придумав все отут прибрати,

Стопити мотлох... Ладно, я зберу,

Не обіжайся, Галю.

Галя (хапаючись за щоки)

Мотлох??? Та я тебе! Отам такі серванти,

Шо лучче б я купила новий "Порш"

Та й їздила сюди крізь три границі,

Чим так-от, сльози між людей ковтать... .

Микола (жалісливо)

Посивіла, мене ждучи.

Аж вії білі, - вже-бо дев'ятнадцять,

Ти гарна, Галю. І не товста зовсім,

Так, трішечки. Не слухай тих стиляг,

Вони всі пі... ну тобто, кіндерелли,

І те, що кажуть зависні сусіди,

Не слухай. Геть нічого не було.

Фьяметта (зверху)

Ой, летіли дикі гуси.... .

З кухні чується розпачливий крик Франческо. Кактус миттєво злітає на клумбу прямо біля ноги Прасковії, по сходах чується тупіт і відчайдушний лемент: "Він порізав собі вени!". Галя, ошалівши, хреститься, Микола знімає шапку з Боді й вдивляється в етикетку.

Ну, унісекс то унісекс. Проїхали,

Носи. До речі, Калістрат по дворі лізе,

Трудяга. Шо там?

Калістрат (не розгинаючись)

Всі римляни внизу, нам попа.

Тобто, ягодіци. Так оні сказалі.

Відшкрібай смолу з асфальту,

Треба шось робить. 

У вікні горища щось ворушиться. Врешті, вниз летить римська штора, і з'являється заспане обличчя Бертолетти.

От і кворум. Зараз чищу

Всі зуби, що поставила торік,

Тоді й скентуємось, - бо я так розумію,

В заручниках у вас?

Микола (склавши руки трубою)

Зарплату Боді!

Бертолетта (з невимовним скепсисом на обличчі, повнім автозасмаги)

І все?

Микола (почухавши в потилиці, не глядючи на Галю)

Ну, ще млинців. І можна зі шпинатом,

Бо я не гордий. Галю, не журися,

То для фігури. Товстий я. Страшенно товстий,

Костюм весільний не налізе.

Гроші. Галюню, гро-ші... 

Галя (хапаючись за серце)

Кільця не купив?

Микола (втупившись у землю, всіяну скалками хазяйського кришталю)

Пробач....

Галя, піджавши губки, починає мести кришталь, ретельно обмітаючи Миколу аж по черевики. Бертолетта, пирхаючи, злазить вниз по канату, обтрушує запурхані борошном легінси.

Я цей закат імперії вже другу

Добу із ванної спостерігаю,

Так сподівалась, варварів нормальних

На цей раз надішлють - сокири,

Шоломи, наколінники й жилети.

Що ж, доведеться дрилі викликати,

А це вальвація. Все вам, нічого нам.

У мене штам смертельний, жить лишилось

Добу, маленькі мої.

Пишна Галю, - він вільний буде 

Рівно через ... скільки?

Вже двадцать три години. В заповіті

Вас не згадаю, та лиш вам довірю

Своє багатство, дорогого Джоджо,

За все життя він стільки, як на Галю,

Не витратив на мене, ані дня.

Усе сама, бо я ж і бізнес-леді,

І домогосподарка, і любов

До книг, картин та феєричних сценок

Постільних - це так мило, вам буде.

Галя в розпачі перезирається з Миколою

Микола (не вірячи собі)

Ну, тобто прощавай?

Галя (поглядаючи на годинник)

Ти так вважаєш?

Микола (гидливо)

Скажи ще щось, і я вже так вважаю.

Фьяметта (перегинаючи Франческо через підвіконня)

Ескузі, папарацці, переїли!

Франческо вивертає на клумбу таке, від чого петунії лягають рядами. Микола ляскає в долоні.

Мужик, я уважаю,

Пішли. Поможу, ти маленький ще.

Бертолетта запопадливо розкриває перед ним двері кухні, в якій вже навіть прибрано. Галя сідає на моріжку, з рушником на колінах, підперши щоку ліктем, і тихо щось наспівує. Потім, немов схопившись, виймає з кишені айфон в золотому корпусі, що вже третю хвилину дзеленчить.

Так. Так, пане Джоджо, звісно.

Я вже знаю.

Так. Я вас теж. Коли?

Ні, вже давно ми двадцять сім.

То води. Так, трускавецькі води.

Ще є Моршин. Там тоже харашо

Лічить всі плями 

От обід людських. А що? Ой, правда,

Ні, то брехня. Пробачте.

Що ви, що ви....

Микола (з вікна кухні)

Щебече, як вирлиця.

 

Всі баби - стерви. Шо ж він, - ще й у дірках.

Хай тіко прийде. Так. Розклад чудовий,

Фьяметта - я, Франческо - Бертолетта,

Він любить трупи. Джоджо і Галина.

А де ж, пробачте, рідна Україна?

Фьяметта (з даху)

Націоналіст. Геть, навіть і не думай

До нас в П'ємонт запхати свою пику,

Коли я тарантеллу з ним танцюю.

Обнімаючи Бодю за плечі, висовує його сонну пику з горищного люка.

Інтрига, так? А ось вона, інтрига -

Давно ми одне одного кохаєм.

Микола застигає з половником у руці й геть дурнуватим виразом обличчя, Бертолетта розчахує двері кухні, тримаючи на плечі Франческо, що мляво посміхається, але знов зелений. 

Я заплачу. Тепер я заплачу, панове.

Кінець, і шана всім