Це справжня сімейна драма. І дії всього три. Він, вона і суддя. Ну, хіба ще та, що чай носить.
Невеличкий затишний кабінет, в якому суддя приймає тих, хто розлучається швидко й тихо. Перед ним на кріслах - сімейна (ну, поки що) пара, чоловік і жінка. Він - високий, піджарий і лисий блондин, в товстому в'язаному светрі й неабияких джинсах, з ясними блакитними очима, що дивляться на суддю з невимовним оптимізмом, а на свою телисту руденьку жіночку в квітчастому пальто, з густо нафарбованими віями - немовби на ігровий автомат.
Він (нахиляючись до неї, поки суддя перебирає папери): У нас сегодня актуальна вакансия продавца цветов, и я ограбил банк. Интересно?
Вона (аж весело ніяковіючи): Йой, не чує баба...
Він (піднімаючи руку, наче голосує на трасі): Гражданин судья, у нас проблемка!
Суддя: Прошу не вживати до моєї особи зменшувально-ласкальних суфіксів у фрівольному тоні.
Він (зітхає): Тогда зе биг проблем.
Вона (аж хапаючись за щоки): Доннерватер! Шоколадка розтанула?
Суддя мовчки щось пише, не піднімаючи голови.
Він (з побоюванням оглядаючись на неї, й дуже благально - до судді): Она её сло... То есть употребила против меня в форме, напоминающей медицинскую.
Суддя (врешті, піднявши голову): Я б теж так зробив. Гм, а це що?
Приймає переданий йому пакет - щось. чималеньке за вагою, обгорнуте в папір і в целофан.
Вона (як і треба): Жданики.
Суддя (аж розкриваючі очі, заглядаючи в пакет і шумно принюхуючись): Тобто... справжні? Абсолютно натуральні... жданики???
Вона (ледь подивившись на чоловіка через плече): Абижто. Він затребував перейменувати їхй у маріупіки. За що й отримав сракою по сковороді.
Суддя (чухаючи ручкою за вухом): Мгм. Так і запишем. Тяжкі тілесні ушкодження, нанесені легким тупим предметом... . Коли це сталось?
Він (знизуючи плечима, з дурним виразом обличчя): Увы, не припоминаю... .
Вона (пирхаючи й відмахуючись від нього рукою, немовби віялом): Ще б пак!
Суддя (опускаючи пітного лоба в долоні) : А вас, гражданочка, попрошу сдержать свои проявления функциональной нетерпимости хотя бы на хвылынку... .
Хвилина мовчання. Муха тихо дзижчить на одній ноті.
Він (врешті, витягаючи з кишені телефон): Уважаемый гражданин судья! Это лучшее из заботливо сохранённого мной. "Где ты шлялась, ты можешь мне сказать? - Дибани мене, дибани мене... . ". Я требую не хвылынку, я требую сутки!
Вона (дістаючи з кишені свою "лопату"): "Ты можешь заказать столик на двоих, никаких проблем". Черешні рвати, черешні їсти...
І відвертається до стіни плести коси.
Він (в розпачі): Мля, я продам эту грёбаную дачу.
На хвилинку царює дзвінка тиша, навіть зелень не шурхотить за вікном.
Вона (опускаючи очі долу): Знаєте що, пане суддя... . Я ось собі подумала та й вирішила - нашо вам тут сидіти, погода така файна надворі, піцца... холоне. Ось вам за вашу сумлінну працю, і всьо. Ви мене не знаєте, я вас не знаю, і... как там у нас говорится? "Мы едем, едем, едем в далёкие края"... . Він такий моцний, такий хороший, нехай тут посидить ще трохи. Тут от моя подруга теж, оцеє... .
Суддя (з жахом хапаючись за скроні): Прізвище на ...-цька? ...-ська? ...- ович? ... євич?... М-м, йок тобі пек, пробачте... - анек?
Вона ( махаючи на нього рукою, немовби віялом): Та ви що. ... - ова. Тобто ... - йова. .- йо-ва.
Аж лагідно повертається до чоловіка, з широченною посмішкою до вух:
- Розумієш, любий? ... йо-ва.
І все це так лагіднесенько, аж паркет рипить сам по собі.
Суддя (приречено): Струйова. Що ж, у мене ще є зазіхальник... тобто, відповідальник ... протилежної статі великий шанувальник.... - адзе, і трохи запіз... тобто, затравлений у наших, так би мовити, неекологічних умовах Оніщук. Просто Оніщук. Розумієте, доню?
Глибочезне зітхання, аж фіранки деренчать над прочиненим вікном.
Вона (аж набичуючись): Який, в дупу, Оніщук... . Підписуй. Ну? Бо, їй-бо, я це зроблю.
Встає й приставляє стійку помаду до комірця суддівської сорочки. Той плаче, але вперто тримає ковпачок на ручці.
Він (аж відкидаючись на стільці): Пошли пить кофе.
Вона (не повертаючись): Ні!
Він (витираючи піт з лоба): Ф-фух... . Давай подпишу.
Суддя (затравлено перезираючись спідлоба, між обома): Панове, це протизаконно. Пано-ве... .
Він (відпихаючи купу паперів на його столі): Законно, протизаконно. Давай, всё. Где ставить крест? А, кстати, жена твоя замужем?
Суддя падає зі стільця, напівнепритомний. Чоловік сідає на його місце, довго водить пальцем по паперу.
- Ага. Гм... . Тэк-с... . Вот здесь. и вот здесь... . "Ну вот и всё, ну вот и всё, ну вот и всё, я ухожу из твоей жизни...".
Вона (відвертаючись від нього аж усім тілом): Невер волк елон. Це його робочий контракт з юрфірмою твого конкурента. Там десь іще був кредитний договір, ти пошукай, обов'язково знайдеться, а я, извините за внимание, до секретаря. Интересно?
Він (закривши обличчя руками): Нет. То есть... .
Вона (встаючи й отряхаючись): "Бумаги или Ягужинскую". Адьос-портос.
Бадьоро помахуючи скруткою паперів, тулить до дверей, але влітає назад від стокілограмового тіла з зачіскою "фрегат".
Воно: Степановичу, я на обід.
Вона (похапцем виймаючи з сумки шоколадку): Ну я вас прошу... .
Секретарка навіть і не дивиться ані на шоколад, ані на істицю, начебто її й нема в залі.
Він (щасливо зітхаючи): Ахахах... .
Фрегат вилуплює на нього гіпертонічно бичачі очі.
- Мущына, попрошу не выражаться в мой бок своим интерьерным матом! Дети есть?
Чоловік (надзвичайно спокійно): Будут.
Втім, фрегат це аж ніяк не вставляє.
- Смотрите мне. Степанович, ну, я пішла.
Останню фразу проспівує глибоким грудним тоном Монсеррат Кабальє, але щось їй-таки бракує. Суддя акуратно висовується з-за столу, тримаючи в руках папку.
- Та я думаю, вже всьо. Подружжя... тобто розлуча... розводящі... тьху на вас, розвиднюки, перепрошую... особа одне і особа ще одне, прошу поставити підписи, на вашу, топись воно колом, обоюдную користь.
Жінка закриває руками обличчя й, плачучи, вибігає з залу засідань.
Він (скакуючи з місця): Гражданин судья... гражданин судья, разрешите... мне надо выйти, срочно... по очень большому делу.
Суддя (кидаючи йому жмуток паперів): Ні. ... - онська виглядає дуже самотньою, передайте їй моє розумне повідомлення. Ну, або стікер. Я сам намалював стікерпак "З днем щасливого розлучення". Може, перейменувати в "фак ю, спілберг"? Я питав, він згоден. Боже, яка скотина... .
Суддя тихо заливається слізьми, ховаючи обличчя у долонях. Чоловік прискорбно дивиться в підлогу, але суддя не здається.
- Прошу вас, ніколи з нею не пересікайтесь. Це ж на вашу користь, ви такий молодий. Монстр... . У неї хоч хтось є, крім тебе?
Чоловік мовчки суне йому хустку. Суддя витирається, тяжко схлипує і трохи жально дивить у вікно.
- Як бандітка... . Давно це в неї?
Чоловік (несміливо поляскуючи його по плечу): Да.... . п-по-любому, всю жизнь. А ты... вот что, чувак. Я тебя взнал. Ты понял, да? Ну, эти... вподобайки, отдарочки. Вона ж така гарна, і язык подвешенный.
Суддя (відставляючи від нього руки так, наче танцює циганочку з виходом): Ви нічого не докажете.
Він (похмуро): А ничего и не было. Жить хочется.
Чоловік гатить ногою по тумбі з ярличком "Діти". Суддя з жахом пригинає голову. На підлогу валяться папки, папери, якісь записки, скріпки. Чоловік відкидає усе це ногою в сторону, рве непідписане рішення і, ледь кульгаючи, виходить із залу засідань.
Жінка, сидячи на сходах, пудриться й фарбує вії. Чоловік, з руками, схрещеними на грудях, виситься над нею за пару сходинок, широким світлим поглядом озираючи околиці. Жінка мовчки дає йому руку, і вони вдвох ідуть залитою сонцем площею - великий та маленька на зріст. Вона продовжує мовчати, й він починає помітно нервуватись... .
Коментарі
Дописати коментар